9 клас . Урок № 9. Модернізм – різноманіття новітніх течій.

 

У 90-Х роках ХІХ століття в Європі почав створюватися новий стиль - модерн. Визначилася програма нового мистецтва. Його ідеолог А. Ван де Вельде писав у 1894 році: "...художники, що звалися до цього часу "декадентами", перетворилися у борців, які кинулися у потік нової, багатообіцяючої релігії".

Модерн - особливий тип мистецтва, що поставив собі за мету перевернути створену ще з часів Відродження традицію європейського мистецтва.

Звичайний предметний світ не цікавить модерністів: в їхній інтерпретації він набув форми справжнього абсурду. Своїм гаслом вони проголосили створення "нової дійсності", яка і є "абсолютно реальною". Численні модерністичні напрями, втілені в літературі та інших видах мистецтва, які виникали як на початку ХХ століття, так і в другій половині, відрізняються один від одного своїм завданням та засобами виразності. Але за всього розмаїття модерністичних течій їх об'єднувала одна риса - прагнення відобразити світ у формі вираження почуттів та настрою митця, утвердження самоцінності естетичних переживань, пріоритету чуттєвого відбиття над можливостями раціонального пізнання.

Протягом усього ХХ століття цей новий стиль викликав багато дискусій, у його течій з'являлися і прихильники, і супротивники. Проте сьогодні можна стверджувати безперечну істину: модернізм - помітне і вагоме явище всієї світової культури.

Модернізм виявився в усіх галузях художньої творчості. Основні естетичні принципи модернізму в літературі — потік свідомості, в образотворчому мистецтві — заперечення зображальності, у музиці — заперечення звукової організованості (мелодії, гармонії, поліфонії; електронна музика), в театрі — відсутність логіки розгортання драматичної дії. Часто формалістичне новаторство для митців ставало самоціллю. З´являються нові жанри: колаж, інсталяція, хепенінг, перформанс тощо. Для модернізму характерні елітарність, відстороненість від масової культури.

Найбільшого поширення модернізм набув у образотворчому мистецтві. Батьківщиною модернізму стала Франція. У Парижі, французькій столиці, на початку XX ст. жило і працювало багато молодих талановитих художників, вихідців з різних країн, які шукали нові шляхи у мистецтві: П. Пікассо, А. Матісс, Ж. Брак, А. Модільяні, М. Шагал, О. Архипенко та ін. Молоді художники влаштовували виставки своїх творів, дискутували з приводу різноманітних художніх течій.

Одним із перших напрямків модернізму на початку XX ст. став фовізм (фр./auves — дикий), для якого характерна кольорова експресія, поєднання яскравих кольорів, декоративність, життєрадісність, пластична деформація предметів. Фовізм як напрям з´явився у 1905 р., коли молоді художники (А. Матісс, А.Марке, Ж. Руо, А. Дерен) виступили з критикою натуралістичної правдоподібності класичного живопису, зокрема імпресіонізму.

Один з найвідоміших напрямків модернізму — кубізм — з´явився у 1908 р. Основоположниками цього напрямку вважаються П. Пікассо, Ж. Брак, Ф. Леже. Це була перша течія в живописі, яка повністю відмовилася від естетичного принципу наслідування дійсності класичного мистецтва.

Кубісти вважали, що живописний твір повинен передавати якісь узагальнені філософські ідеї, а не об´єктивні реалії життя. Кубізм (фр. cubisme, від cube — куб) — напрям, представники якого зображували дійсність у вигляді комбінацій геометричних форм (куба, кулі, циліндра, конуса тощо) та деформованих фігур. Першим кубі стичним твором вважається картина П. Пікассо «Авіньйонські дівчата» (1907). Твір був настільки новаторським, що його не відразу сприйняло навіть найближче мистецьке оточення художника. Фігури жінок, зображених на полотні, спотворені і деформовані, плоскі, відсутня система перспективи та ілюзія тривимірного простору. Кубісти зображували людську фігуру чи предмети не такими, якими бачили, а такими, якими їх уявляли чи знали. У творах кубістів переважає коричнева, темно-зелена, сіра кольорова гама. Часто в картинах кубістів початковий вигляд зображуваного предмета важко уловлювався («Скрипка і гітара» П. Пікассо ), бо художники через комбінації геометричних форм прагнули висловити внутрішню сутність образу, нові моделі світосприйняття.

Батьківщиною експресіонізму стала Німеччина, де у 1905 р. виникла мистецька група «Міст», куди увійшли студенти архітектурного факультету Вищого технічного училища в Дрездені Е. Кірхнер, Ф. Блейль, Е. Хеккель, К. Ротлуфф. Молоді художники, займаючись живописом та графікою, дискутували про естетичні принципи мистецтва і вважали, що їхня група повинна єднати класичне мистецтво минулого та сучасну художню культуру як міст єднає два береги ріки. Експресіоністи головним вважали відображення суб´єктивних уявлень автора, тяжіли до ірраціональності, загостреної емоційності, що призводило до різких кольорових контрастів, геометрично спрощених форм, деформацій зображуваного, підкреслення предметів чіткими контурами графічних чорних ліній («Група художників» Е. Кір-хнера, «Вітрильні човни в гавані» Е. Хеккеля).

Художники-експресіоністи прагнули якомога виразніше передати ідейний зміст твору, загострено емоційне суб´єктивне сприйняття світу, не надаючи уваги точності відтворення об´єктивної реальності, експресіонізм вплинув на інші галузі художньої культури багатьох країн Європи та Америки.

Естетичні принципи абстракціонізму виклав основоположник цього напряму російський художник В. Кандинський (1866—1944) у книзі «Про духовне в мистецтві» (1911). Абстракціоністи (лат. abstractus — відокремлений) цілковито відокремилися від реалістичного зображення предметів і явищ навколишнього світу, намагаючись передати якісь ідеї, боролися проти сюжетності в живописі. Такий безпредметний живопис великої уваги надавав семантиці кольорів. В. Кандинський вважав, що білий — колір добра, радості, щастя, асоціюється зі святістю, чистотою; зелений — символ надії, синій — викликає тяжіння до чогось надприродного; червоний викликає почуття тривоги; фіолетовий має в собі щось хворобливе, чорний — колір смутку, жовтий — абсолютний колір.

Життя В. Кандинського пов´язане з багатьма країнами, відповідно, він зазнав впливу багатьох мистецьких напрямів — імпресіонізму, фовізму, експресіонізму. Художник народився в Москві, середню освіту здобув в Одесі, навчався в Московському університеті, згодом жив за кордоном — у Німеччині та Франції. У своїй творчості послідовно відходить від відображення реального світу до напівабстракцій та абстракціонізму, намагаючись виразити глибинні істини буття, гармонійно поєднуючи плями, лінії, кольори, що впливають на людські почуття.

Абстракціонізм набув поширення в російському та українському живописі напередодні Першої світової війни. Російський художник, поляк за походженням К.Малевич (1878—1935), який народився у Києві, став засновником супрематизму — одного з напрямів абстракціонізму, програмним твором цього напряму стала його картина «Чорний квадрат» (1913). Твори супрематизму являють собою комбінації кольорових геометричних фігур (квадрат, трикутник, коло); зображують світ, позбавлений об´ємів і відтінків, звільнений від побутовості. Супрематисти прагнуть знайти досконалу форму, яка, у поєднанні з кольором, є знаковою. Ідеї супрематизму поділяли О. Розанова, Л. Попова, О. Родченко, Е. Лісицький, В. Татлін тощо. На початку 1919 р. К. Малевич переїжджає до Вітебська, працює викладачем у художній школі, якою керував М. Шагал. Тут К. Малевич створює групу «Уновис» («Утвердители нового искусства»), об´єднавши своїх однодумців. Художники-супрематисти працювали в різних галузях і малювали плакати, вивіски, продовольчі картки, створювали рисунки для тканин, декорували будівлі і транспорт. У 1922 р. К. Малевич очолює інститут художньої культури в Петрограді, але ідеї художника не могли втілюватися за умов, коли мистецтво, «стало частиною загальнопролетарської справи» — за словами В. Леніна. Після організації персональної виставки в Німеччині К. Малевич був арештований. Після виходу з ув´язнення Малевич-художник повертається до предметності («Дівчата в полі», «Сінокіс»), але не до реалізму. Для його полотен характерний монументалізм, а постаті без рис обличчя (натомість кольоровий овал)— відгомін сумної тоталітарної епохи, коли особистість пригнічувалася і нівелювалася.

Ще одним основоположником геометричного абстракціонізму був голландський художник Піт Модріан (1872—1844), для творів якого характерні композиції з кольоровими прямокутниками і квадратами («Композиція з синім та жовтим»).

Одним з мистецьких напрямів початку XX ст. був футуризм (лат. futurum — майбутнє), що прагнув до створення мистецтва майбутнього, відкидав класичну художню спадщину. Засновником цього напряму є італійський поет Ф. Марінетті, автор «Маніфесту футуризму» (1909). Футуристи (У. Боччоні, Дж. Балла, Дж. Северіні) вважали, що XX ст. потребує нового мистецтва, яке йшло б у ногу з віком техніки, вітали війну, яка, на їх думку, очистить, оновить суспільство. Футуристи обожнювали техніку, натомість людські проблеми цікавили їх менше. У своїх творах намагалися передати динамізм життя і вражень людини («Динамізм мускулів» У. Боччоні, «Абстрактна швидкість — автомобіль проїхав», «Динамізм дога на шворці» Дж. Балла).

Футуристи частково запозичують прийоми кубістів, розкладаючи предмет на елементи і комбінуючи їх. У Росії та Україні цей напрям відомий як кубофутуризм.

У 1916 р. у Швейцарії виник дадаїзм (фр. dadaisme, від dada — дитячий коник, переносно — дитячий лепет) — модерністська течія в мистецтві, характерними рисами якої були зумисний примітивізм, антиестетизм (Т. Тзара, М. Дюшан, Г. Грос). Течія зародилася під час Першої світової війни як реакція на жорстоку криваву бійню, розв´язану провідними державами Європи. Дадаїсти стверджували, що життя безглузде, мистецтво і митці ворожі людині, не рахувалися з визнаними авторитетами, в тому числі у мистецтві. У 1922 р. дадаїзм поєднується з сюрреалізмом.

 

1.     Унікальність творчості Пабла Пікассо.

Пабло Пікассо — іспанський художник, скульптор, графік, театральний художник, кераміст і дизайнер. Основоположник кубізму.

Пабло Пікассо народився 25 жовтня 1881 року в Малазі, Іспанія. У 1895 він переїхав разом з його родиною в Барселону. Пабло провів рік, навчаючись у школі витончених мистецтв Ла-Лонха і виграв золоту медаль за його велике академічне полотно «Наука і Благодійність», яке зараз знаходитися в музеї Пабло Пікассо, в Барселоні. Потім, коли йому було 16 років, він навчався в Королівській Академії образотворчих мистецтв Сан-Фернандо. Через кілька місяців Пікассо відкрив свою першу студію в Барселоні.

Пікассо провів чотири роки з 1900-го між Парижем і Барселоною. Він малював картини богемного життя в Парижі, і був дуже вражений роботами Дега і Тулуз-Лотрека. Його «Синя Кімната», написана в 1901, є найкращим прикладом цього. В даний час вона експонується в колекції Філліпс у Вашингтоні. Різні відтінки синього кольору домінують в його досить меланхолійних картинах з 1901 по 1904, тому цей період в його біографії називають «Блакитним«.

Пікассо остаточно оселився в Парижі, в 1904 році. З цього часу картини Пабло стали щедрішими, блакитний колір змінився на рожевий. Цей «Рожевий Період» тривав близько року і картини, які малював Пікассо в цей період були в основному присвячені темі цирку. «Сімейство комедіантів», створене в 1905 році, експонується в Національній Галереї у Вашингтоні. Це перша з багатьох картин, де Пікассо використовував фігуру арлекіна, щоб показати своє альтер-его. Пабло почав привертати увагу впливових людей, написав безліч портретів. Портрет Гертруди Стайн, американської письменниці, зараз висить в музеї Метрополітен в Нью-Йорку

У 1906 році роботи Пабло Пікассо були під сильним впливом грецької, піренейського і африканського мистецтва, почався його Період Кубізму. Це видно в його полотні «Les Demoiselles dAvignon», який зараз експонується в Музеї Сучасного Мистецтва в Нью-Йорку. Картина містить перекручені фігури тіл, які ніби складаються з частин, відмінні від природної форми тіла, що типово для Кубізму. Пікассо намалював безліч картин, включаючи «Портрет Даніела-Генрі Кавейлера», який зараз на виставці в Інституті мистецтв у Чикаго. Кубізм Пікассо прийняв інший образ, коли він почав працювати з колажами з папером і одягом. Його перший колаж «Still Life with Chair Caning» перебуває в Музеї Пікассо, в Парижі. Так само він справив ряд малюнків олівцем, включаючи «Портрет Амбруаза Воллара», який зараз знаходитися в музеї Метрополітен в Нью-Йорку.

Пабло Пікасоо також зробив своєрідну революцію в скульптурі, створюючи частини з повсякденних матеріалів. Наприклад, «Гітара» зроблена з картону та паперу, вона зараз експонується в Музеї Пікассо, в Парижі. Інші скульптори почали наслідувати Пабло, цю техніку назвали конструктивізм. Особисте життя Пікассо дуже сильно впливало на його творчість. Він написав реалістичний портрет своєї першої дружини в ранні роки, 1917. Після того як шлюб розпався, Пікассо став малювати  похмурі, сюрреалістичні образи в середині 1920-х років. Пабло знову закохався на початку 1930-х і його картини знову стали більш яскравими. Але його найважливіша робота, «Герніка», була більш похмурою, так як вона писалася під впливом громадянської війни в Іспанії. Зараз вона перебуває в Центрі мистецтв Королеви Софії, в Мадриді. У 80 років Пікассо одружується на Жаклін Рок, яка стала його останньою музою і доглядала за ним аж до самої смерті. Пабло Пікассо помер 8 квітня 1973, прожив 92 роки і створив більш 80000 робіт

Пабло Пікассо. Музиканти.

 

Назва картини укладає в собі назву серії, яка була завершена Пікассо в 1921 році в Фонтенбло неподалік від Парижа. Це досить велика картина за розміром - ширина і висота її більше 2 метрів. Тут використовується синтетичний стиль кубізму, який перетворює художній твір в послідовність площин, ліній і дуг. На кожній картині під цією назвою зображений Арлекін, П'єро і монах. Вважається, що цими трьома символічними героями є сам Пікассо, Гійом Аполлінер і Макс Жакоб, відповідно. Аполлінер і Жакоб були дуже хорошими друзями Пікассо протягом 1910-х років. Деякі історики, однак, вважають, що «Три музиканта» - це запізнілий відповідь Пікассо Матісса і його «Уроку фортепіано».

                                     

 

Пабло Пікассо. Старий гітарист.

Картина була написана в 1903 році після того, як один Пікассо, Карлос Касагемас покінчив життя самогубством. В цей час з розумінням художник відноситься до людей, які оступилися, приниженим долею і бідністю. Це полотно було створено в Мадриді, і який використовується спотворений стиль нагадує Ель Греко. Тут зображений вигнутий сліпа людина, який тримає велику коричневу гітару. Коричневий колір виходить за рамки загальної колірної гами картини. Не тільки фактично, а й символічно гітара заповнює весь простір навколо старого, який, здається, не звертаючи уваги на сліпоту і бідність, повністю віддався музиці.

2.     Творчість Василя Кандинського.

Росія завжди породжувала на світ безліч талановитих людей, які здійснювали великі прориви в науці і мистецтві. Першовідкривачі, винахідники і першопрохідці рухають культуру вперед. Серед цього ряду видатних геніїв можна назвати і художника по імені Василь Кандинський. Картини й біографія цієї видатної людини безумовно заслуговують на особливу увагу.

ХТО ТАКИЙ КАНДИНСЬКИЙ ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ?

 Кандинський В.В. є дуже важливою фігурою в російській культурі. Справа в тому, що він був не просто художником, але визнаним лідером авангардизму. Пізніше саме ця людина стала одним із засновників абстракціонізму. Йому належать також заслуги по створенню декількох творчих товариств. Тому російська худжонік широко відомий не тільки в Росії, але і за кордоном. Давайте звернемося до життєвого шляху, який пройшов Кандинський Василь Васильович. Картини цього чудового художника тепер знаходяться в багатьох музеях по всьому світу.

Майбутній художник народився в Москві в 1866 році в родині успішного комерсанта. Незабаром після народження художника його сім`я переїхала до Одеси, де хлопчик став підростаючи і отримав свої перие уроки живопису і музики. У 1885 році переїхав до Москви і вступив до Московського університету Кандинський Василь Васильович. Картини в той час його не сильно займали, оскільки він хотів присвятити своє життя юридичній справі. Проте через 10 років, в 1895, він вирішує кинути цей напрям і з головою занурюється в мистецтво. Це було пов`язано з виставкою, на якій худоджників побачив роботу Моне "Стіг сіна". До слова, йому на той момент було вже 30. Після приїзду з-за кордону, художник став брати активну участь у громадському та освітньої діяльності, проте в 1921 році Кандинський В.В. прийняв рішення більше не повертатися на Батьківщину. Це було викликано суттєвими розбіжностями з владою. Однак, навіть незважаючи на вимушений від`їзд, художник до кінця своїх днів зберігав у серці любов до російського народу і культурі, яку висловлював на своїх полотнах.

ЖИТТЯ ЗА КОРДОНОМ

Вперше художник відправився за кордон ще в 1897 році. Він багато подорожував по Європі і Північній Африці, а також створив кілька значущих у світі мистецтва товариств. Найвідоміше його об`єднання - "синя четвірка"

До 1921 року Кандинський В.В. бував за кордоном лише недовго, проте після переїхав назовсім. У ці роки він зайнявся мистецтвом, письменством, а також викладанням в університеті. У 1933 р художник відправився до Франції і жив там досить тривалий час. Кілька місяців він провів у Сполучених Штатах, проте в 1944 р Кандинський В.В. помер у Франції. Завдяки своїм подорожам став всесвітньо відомим художник Кандінський Василь Васильович. картини опис критиків в кращому світлі цілком заслуговують, адже вони насправді виконані рукою майстра. Художник зміг зробити прорив в світі мистецтва та дійсно внести в нього нове мислення.

Професійно живописом художник почав займатися в 1900 році, коли вступив до Академії мистецтв у Мюнхені. На початку XX століття художник творив у стилі аванградізма. Після яскравих молодих робіт Кандинський В.В. перейшов більше до фольклорних тем, де російська модернізм найцікавішим чином поєднувався з середньовічними легендами і садибними мотивами, наприклад як на картині "строката життя".

Василь Кандинський. Різнокольорове коло.

Створюючи картину «Різнокольорове скло» В. Кандинський заявляв, що дуже любить коло, так само, як раніше любив коня. Потім зразу ж уточнював, що коло, він любить більше, через його невичерпні можливості, власне тому коло зайняло місце коня в його творчості. Таке пояснення даної картини, яке повністю підходить до переходи Кандинського до непредметного живопису в цілому, який пройшов в 1910 році. Ця картина являється наочним прикладом пристальної уваги автора до геометричної форми, кольору і характеру взаємодії між ними. Коло, з точки погляду Кандинського. Як форма несе велике напруження, а збагатившись кольором воно стає вже як напруження, яке складається з багато напружень. Цією внутрішньою силою замкнутого кола автор не переставав захоплюватись і оспівувати в творчості. Кожне коло за допомогою кольору ділиться ще на кілька кіл, причому колір тут – це спосіб передачі різних психічних станів, вірніше , колір являється тільки знаком певного стану. Тим складніше передати мінливість цих станів, їх плинність через фарби – над цим питанням і трудився талановитий автор.

Дослідники вважають цю роботу дуже важливою, адже нею Кандинський підвів підсумок дуже важливого етапу дослідництва геометрії та кольору.

3.     Творчість Казимира Малевича. Чорний квадрат.

Малевич Казимир Северинович — український художник-авангардист, один із засновників нових напрямків в абстрактному мистецтві — супрематизму та кубофутуризму.

Народився Казимир 23 лютого 1878 в Києві в сім’ї з польським корінням. До 17 років жив на Поділлі, Харківщині, Чернігівщині. Малювати вчився у Миколи Пимоненка, в Київській мистецькій школі (1895–1897).

У 1904 переїхав у Москву. Вдосконалював майстерність в училищі живопису, скульптури і архітектури (1904–1905) та в студії Ф. Рерберга (1905–1910). У картинах першого періоду творчості намагався поєднати принципи кубізму, футуризму і експресіонізму.

Став одним із засновників абстрактого мистецтва. В 1915 започаткував новий модерністський напрям у мистецтві — супрематизм («Чорний квадрат на білому тлі», 8 червня 1915; «Біле і чорне»), видавав журнал «Supremus» (1916).

Кілька років Малевич викладав у Вітебській художній школі ( 1919 — 1922). Потім керував інститутом художньої культури в Ленінграді (1923 — 1927). Малевич з однодумцями утворив групу авангардистів, які поширювали ідею нового бачення мистецтва. В 1927 переїхав до Києва, де зусиллями Миколи Скрипника Малевичу було створено нормальні умови для творчості. В 1927–1930 викладав в Київському художньому інституті. Але початок репресій в Україні проти інтелігенції змусив Малевича знову повернутись у Ленінград. Найвідомішою роботою в біографії і творчості Малевича є твір «Чорний квадрат». Цю роботу доповнюють полотна «Чорне коло», «Кельтський хрест». Серед інших відомих картин художника — «Червоний квадрат»,

« Скаче червона кіннота». Помер Малевич 15 травня 1935 в Ленінграді.

Казимир Малевич. Чорний квадрат.

«Чорний квадрат» — картина Казимира Малевича, написана, найімовірніше, у 1915. Зберігається в Державній Третьяковській галереї в Москві. Цю картину, написану в заснованому ним стилі супрематизму, Малевич вважав вершиною своєї творчості.

Робота була виконана Малевичем влітку та восени 1915 року. За твердженням художника, він писав її декілька місяців.

Робота була виставлена на останній футуристичній виставці «0.10», що відкрилася в Петербурзі 19 грудня 1915. Серед тридцяти дев'яти картин, виставлених Малевичем на найвиднішому місці, в так званому «червоному кутку», де зазвичай вішають ікони, висів «Чорний квадрат».

Існує версія, що «Квадрат» був написаний до виставки — оскільки величезний зал потрібно було чимось заповнити. Ця інтерпретація заснована на листі одного з організаторів виставки Малевичу :

·         «Потрібно писати зараз багато. Приміщення дуже велике, і якщо ми, 10 чоловік, напишемо картин 25, то це буде тільки-тільки.»

Спочатку знаменитий квадрат Малевича вперше з'явився в декораціях до опери «Перемога над Сонцем» як пластичне вираження перемоги активної людської творчості над пасивною формою природи (чорний квадрат замість сонячного круга). Це була знаменита декорація до п'ятої сцени першої дії, що є квадратом в квадраті, поділеним на дві області — чорну та білу. Пізніше з декорацій цей квадрат перекочував у станковий твір.

Згодом Малевич виконав декілька копій «Чорного квадрата» (за деякими даними, сім). Достовірно відомо, що в період з 1915 до початку 1930-х Малевич створив чотири варіанти «Чорного квадрата», які відрізняються малюнком, фактурою і кольором. Один з «Квадратів», хоч і датований автором 1913-м роком, прийнято відносити до рубежу 1920-х-1930-х. Ним також були написані картини «Червоний квадрат» (в двох екземплярах) і «Білий квадрат» («Супрематична композиція» — «Біле на білому») — один.

«Квадрат» зіграв свою роль в оформленні похорону Малевича в 1935 році. Під час похорону на відкритій платформі вантажівки із зображенням чорного квадрата на капоті був встановлений супрематичний саркофаг, а над могилою (біля села Немчинівки) був поставлений дерев'яний куб із зображенням чорного квадрата. Згодом могила була знищена.

4.     Кубізм. Що це таке?

Спробуємо відповісти на дане питання. Кубізм - це особливе художнє напрям, мова якого заснований на деформації предметів, розкладанні їх на геометричні площини, зсуві форми.

Виникнення кубізму відносять до 1906-1907 років. Розвинулося і зародилося цей напрямок головним чином у Франції (яскравими представниками є П. Пікассо, Х. Грісс і Ж. Брак), а також в деяких інших країнах. Зміст Що таке кубізм? Пабло Пікассо Характерні особливості Реакція глядачів Вплив кубізму на мистецтво Кубізм в Росії "Чорний квадрат" Що таке кубізм? Спробуємо відповісти на дане питання. Кубізм - це особливе художнє напрям, мова якого заснований на деформації предметів, розкладанні їх на геометричні площини, зсуві форми. Головною ідеєю, на якій він будувався, була спроба висловити всю складність, різноманіття навколишньої дійсності за допомогою найпростіших просторових моделей і форм явищ і речей. Виникнення цього напрямку змінило багато усталені принципи і естетичні уявлення в європейському живописі. Представники кубізму порвали з "оптичним реалізмом", відмовившись від натури як предмета образотворчого мистецтва, від перспективи і світлотіні як єдиних засобів художньої виразності.

Французький критик Л. Восель вперше вжив термін "кубіст" в 1908 році як глузливу назву художників, що зображують дійсність за допомогою правильних геометричних об'ємних фігур (циліндра, конуса, куба, кулі). Така творчість містило в собі виклик традиціям реалістичного мистецтва. Картини в стилі кубізм відрізнялися тяжінням до аскетичности кольору, до відчутним, простим формам і елементарним мотивами (наприклад, начиння, дерево або будинок). Найбільш яскраво ця риса проявляється в ранньому його творчості в "сезанновского" період (1907-1909). Художник П. Сезанн підкреслює стійкість і предметність світу- горіння обсяги, які він використовує як інструмент передачі образу, утворюють подобу рельєфу, а кольори виділяють певні межі предметів, одночасно посилюючи і дроблячи обсяг. Наступна стадія розвитку кубізму - "аналітична" (1910-1912). Предмет розбивається на дрібні частини, легко віддільні один від одного. а його форма ніби розпластується на полотні. Остання, "синтетична" стадія (1912-1914) відрізняється більшою декоративністю, картини стають барвистими площинними панно, з'являються деякі фактурні елементи - об'ємні конструкції, наклейки (колажі), присипки ... У той же час зароджується і кубістична скульптура. Пікассо і Шлюб часто включали в полотна певні букви або слова. Ці написи, як правило, не відповідали змісту, проте допомагали відвідувачам виставок приблизно зрозуміти задум художника.

 Публіка до творчості кубістів ставилася з іронією, іноді навіть обдаровуючи їх невтішними епітетами і насмішками. У пресі друкувалася жорстка критика, за своїм характером іноді наближалася до суспільного скандалу. Глядачі, які опинилися на виставці полотен кубістів, відчували відчуття, які можна порівняти з почуттями людини, що збирався на приємну подорож, але замість цього отримав запрошення взяти участь у прокладанні нових шляхів.

Домашнє завдання .

Опрацювати ст. підручника 42-46